Дотик. Історії повернення українських з фронту VI
Історія Ніни і Павла.
Ніна, 25 років; Павло, 26 років
Разом 3,5 року
Знайомство: «Це довга та закручена історія»
Колись Павло побачив гарну дівчину на теренах Інтернету та написав листа. Вона відповіла десь через місяць. Зустрілися. Знов пропали. А потім почався Майдан. В день, коли горіли Профспілки, Павла побив Беркут, і він отримав СМС з незнайомого номеру: «сподіваюся, що ти не на Майдані».
Павло відповів: «Все нормально, — і додав, — На мене впала картина в галереї». То була Ніна, яка відразу зрозуміла, що Павло бреше про картину, і відчула, що він саме в цю мить на Майдані.
Потім була зустріч. Павло згадує, як одного дня вони йшли і трималася мовчки за руки, і як він в ту мить зрозумів, що вони зустрічаються.
Коли почалася війна, вони вже були разом. І Павло сказав: «Якщо я повернуся з війни, ми одружимось».
Війна: «Я йшов, розуміючи, що можу не повернутися»
«Я дуже сумувала, коли Павло був на війні. Спілкуватися з людьми було надто складно, бо всі казали, що я не мала відпускати Павла на фронт. Ось я і намагалася себе навантажувати роботою, думками».
Ніна згадує, як Павло прийшов додому і сказав, що йде на війну: «А я просто мала прийняти цю ситуацію. Але почувалася жахливо. Саме тому намагалася не думати про погане».
Павло говорить, що коли отримав поранення, вирішив не казати близьким, але в той самий день в новинах показали операційну, та все викрилося. Ніна згадує сюжет про те, що в Азові є поранені, двоє дуже важких. Після чого вона терміново почала шукати Павла по лікарнях. Коли побачила живим, дуже зраділа, на поранення руки взагалі не звернула уваги.
Прямо в палаті лікарні й вирішили, що треба грати весілля, але сталося так, що підготовка постійно переривалися операціями.
Повернення: «Ми почали більше розуміти та цінувати одне одного»
Павло згадує, що коли повернувся, перший час його постійно переслідувало відчуття, що навколо все постановочне. Що зараз хтось клацне пальцями, і все стане реальним. Знов війна. Бо саме військове життя на той час було справжньою реальністю Павла. А ще постійне відчуття провини через те, що отримав поранення та не міг бути на фронті поряд зі своїми побратимами.
«Я постійно думав про те, що руку підлатають, і я зможу повернутися назад на війну, — згадує Павло. — Але обравши весілля та сім'ю, я зрозумів, що це і був мій вибір, і я його вже зробив».
Майбутнє: «Війна зовсім відбила романтику»
Ніна каже, що дуже довгий час після повернення боялася втратити Павла знов, аж до того моменту, як він пройшов тренінг для ветеранів та вони почали відкрито розмовляти про пережите.
Павло згадує, що певний час на війні був мрійником, але ж врешті-решт зрозумів, що це дуже заважає. На війні маєш бути прогматиком: «Війна зовсім відбила романтику. Мрій нема, є план: діти, будинок, власна справа, може соціальний бізнес».
Ніна та Павло ніжно дивляться одне на одного, Павло розказує про те, що війна насамперед — це колосальний досвід. Про життя, про стосунки, про зраду і про вірність.
«Майже все позитивне, що зі мною відбулося, це — завдяки війні, — підсумовує Павло, — Все моє навчання, всі мої курси — це все завдяки війні. Моя перша Ялтинська Європейська Стратегія. Лише уявіть собі: війна, потім шпиталь, а потім потрапляєш на YES! Навряд чи все це сталося б в моєму життя, якщо б не війна».
Ніна міцно тримає Павла за руку, і додає: «А в мене Паша з’явився завдяки війні».
Фото: Микита Завілінський
Текст: Ольга Руднєва
За п’ять років понад 361 000 українських військових взяли участь у протистоянні російській агресії на сході країни. Більшість з них повернулися до цивільного життя, хоча є й ті, хто продовжує службу за контрактом.
Ветерани кажуть, що людина, яка повернулася з війни, мусить заново вибудовувати стосунки з коханими, дітьми і власним оточенням. Їхній новий досвід потребує осмислення та адаптації до цивільного життя.
У листопаді 2018 року в Києві започатковано проект Veteran Hub, де ветерани, їхні близькі та рідні загиблих можуть отримати психологічну та юридичну підтримку фахівців і побратимів з більш ніж 12 громадських організацій.
