Медіа-іміджі ВІЛ/СНІДу в Україні

Мета дослідження: з’ясувати газетний і журнальний дискурс щодо проблеми ВІЛ/СНІД в Україні.

• проаналізувати публікацій, що місять згадку про ВІЛ/СНІД, опубліковані у рейтингових всеукраїнських і регіональних друкованих виданнях у 2004 році;
• визначити тематичну спрямованість статей на тему ВІЛ/СНІД;
• визначити ціннісні орієнтації статей щодо ВІЛ/СНІД;
• визначити ціннісні орієнтації та рівень обізнаності журналістів, що висвітлюють тему ВІЛ/СНІД;
• надати рекомендації щодо висвітлення проблем ВІЛ/СНІДу.

Методи проведення дослідження:

• кількісний аналіз публікацій (контен-аналіз),
• якісний аналіз (дискурс аналіз),
• ¡інтерв’ю з київськими журналістами.

Ключові висновки:

1. Питання ВІЛ/CНІД висвітлюються у друкованих ЗМІ усіх регіонів України. Найактивнішими є всеукраїнські газети, а також видання Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Львівської, Луганської обл., АР Криму та міста Києва.
2. Значна частина публікацій про ВІЛ/СНІД є короткими інформаційними замітками констатуючого характеру. Популярні журнали практично не звертають увагу на важливість теми ВІЛ/СНІДу.
3. Спостерігається зростання зацікавленості журналістів у соціальних аспектах ВІЛ/СНІДу. Однак питання профілактики поширення ВІЛ, зміни небезпечної поведінки на безпечну не знайшли належного місця у публікаціях і часто зводяться до формальних сентенцій.
4. У статтях розкриваються переважно передумови захворювання - тенденції поширення та шляхи передачі ВІЛ. Ключовими героями публікацій, зазвичай виступають не ЛЖВС, а медики, які є основним джерелом інформації щодо проблеми ВІЛ/CНІД. У статтях з медичної тематики ключовими героями часто виступають ЛЖВС, при цьому висвітлюються лише медичні аспекти проблеми. Такий акцент призводить до звуженого розуміння ВІЛ-інфекції як суто медичної проблеми.
5. Друковані ЗМІ беруть участь у формуванні толерантного ставлення до ВІЛ-позитивних людей, переважно до ВІЛ-позитивних дітей, при цьому оминаючи проблеми і потреби ВІЛ-позитивних матерів. Деякі автори наводять заклики підтримуючого характеру щодо ЛЖВС, водночас послуговуючись негативно забарвленою лексикою щодо самої проблеми, що не сприяє формуванню справді толерантного ставлення до ЛЖВС.