Хто такі СНІД-дисиденти та чим вони ризикують, заперечуючи існування ВІЛ/СНІДУ?

Коли прийомні батьки взяли дівчинку в свою сім'ю, вони знали про ВІЛ. Проте відмовлялися надавати дитині медичну допомогу та були проти госпіталізації.

Священик та його дружина належать до так званого руху СНІД-дисидентів, члени якого заперечують існування ВІЛ/СНІДу та вважають ці захворювання вигадкою фармкомпаній, які намагаються у такий спосіб заробити на продажі дорогих препаратів.

"NewWest Media" дослідило, коли з'явився рух СНІД-дисидентів та чи багато його прибічників в Україні.

Як відкрили ВІЛ/СНІД

Вперше про захворювання як-от СНІД заговорили у 1980 році. Точніше, саме тоді вперше описали синдроми, за якими можна виявити СНІД. За рік після цього, у 1981-му, Центр з контролю та профілактики хвороб США повідомив про випадки захворювання на СНІД у групи чоловіків, які практикували гомосексуальні стосунки. Тоді ж СНІД помилково вважали хворобою, яка передається лише через одностатеві сексуальні зв'язки.

Через рік, у 1982-му, симптоми СНІДу виявили в іншої групи населення, й стало зрозуміло, що на це захворювання може захворіти будь-хто. Ще через рік, у 1983 році, у двох незалежних лабораторіях роблять відкриття — вірус імунодефіциту людини, або ВІЛ. Згодом за це дослідження вчені Люк Монтаньє та Франсуаза Барре-Сінуссі з французького Інституту Пастера отримали Нобелівську премію.

ВІЛ-інфекція розповсюджується на клітини імунної системи, через це організм стає надвразливим до різноманітних захворювань та супутніх інфекцій, які не характерні для здорових людей. Через 9 — 11 років ВІЛ переходить у термальну стадію — синдром набутого імунного дефіциту, більш відомого як СНІД. Надслабкий імунітет та нездатність організму опиратися призводять до того, що у хворих на ВІЛ/СНІД розвиваються супутні захворювання: грибкові, бактеріальні, вірусні інфекції, захворювання шлунку та кишківника, пухлини тощо. Також хворі можуть страждати на туберкульоз, пневмонію тощо.

Простіше кажучи, люди, які мають ВІЛ/СНІД, помирають через нездатність організму опиратися інфекціям, а також через розвиток і загострення цілого букету супутніх захворювань. Вірогідність розвитку таких супутніх захворювань знижується завдяки спеціальній терапії — це антиретровірусні препарати, або АРТ, а також симптоматичне лікування супутніх захворювань.

ВІЛ/СНІД передається статевим шляхом, через кров під час переливання, ін'єкцій, використання нестерильних інструментів, засобів для гоління чи тату-голок тощо, а також від матері до дитини, під час вагітності, пологів або годування груддю.

ВІЛ/СНІД та публічні люди

СНІД — безжалісний дракон, який хапається за всіх, незалежно від віку, статі, соціального статусу, способу життя, рівня матеріальної забезпеченості. Від синдрому набутого імунного дефіциту померли французький філософ та історик Мішель Фуко, американська модель Джіа Каранджі, лідер гурту Queen, видатний музикант Фредді Мерк’юрі та інші.

І сьогодні чимало публічних людей не бояться повідомляти про свій статус на телебаченні або через пресу. Американський сценарист Ларрі Крамер, російський телеведучий Павло Лобков, голівудський актор Чарлі Шин, колишній міністр культури Великобританії Кріс Сміт, німецька співачка Надя Бенайсса, шведський музикант, засновник поп-групи "Alcazar" Андреас Люндстедт заявили про свій ВІЛ-позитивний статус через ЗМІ. Деякі публічні особистості, відкривши світові свій статус, згодом долучаються до активної соціальної та волонтерської роботи у боротьбі з ВІЛ/СНІДом.

Завдяки прогресу в медицині та фармакології ВІЛ/СНІД сьогодні більше не є смертельним вироком. Звичайно ж, за умови вчасного лікування. Терапія дає змогу продовжувати життя, зміцнювати послаблений імунітет та протистояти супутнім захворюванням.

Перші жертви

Саме тоді, коли одні вчені активно вивчали вірус імунодефіциту та робили надважливі відкриття, інші піддавали сумнівам усю цю роботу. Перші голоси критиків, які не погоджувалися із вірусною природою СНІДу, а також із тим, що ВІЛ призводить до СНІДу, почали лунати ще у 1980-х, коли науковці саме почали шукати препарати для лікування ВІЛ.

Одним із піонерів СНІД-дисидентства став американський психіатр Каспер Шмідт. Він не визнавав, що між ВІЛ та СНІДом є зв'язок. За десять років Шмідт помер — за іронією долі, від СНІДу. Його статтю в журналі “Психіатрія”, де він пише, що СНІД — це лише продукт “епідемічної істерії”, досі цитують сучасні “адепти” руху СНІД-дисидентів.

Таких, як він, в історії СНІД-дисидентства — безліч. Наприклад, Крістіна Маггуайр заснувала організацію “Alive&Well AIDS Alternatives”, написала книгу, в якій припустила, що вся наявна офіційна інформація про СНІД — це брехня, але згодом померла від СНІДу, перед тим поховавши власну доньку. Дитина померла від пневмонії у трирічному віці, адже Маггуайр, знаючи про свій статус, відмовилася приймати препарати для профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини.

Або адвокат Бойд Грейвс мав ВІЛ-позитивний статус, проте не проходив терапію та називав вірус імунодефіциту людини частиною програми з розвитку біологічної зброї, за допомогою якої мали б винищувати окремі спільноти людей. Він вірив у існування ВІЛ та СНІДу, але виступав категорично проти антиретровірусної терапії. Грейвс ініціював кілька позовів проти американського уряду, які були розглянуті судом не на його користь. Він просував у спільноті СНІД-дисидентів власний метод лікування — суміш срібла, яку назвав “Тетрасил”. Помер від легеневої інфекції, про що йдеться у електронному листі від знайомих Грейвса, який є у публічному доступі в Інтернеті.

Та навіть такі історії не зупиняють послідовників руху, які й сьогодні продовжують активно стверджувати, що ВІЛ/СНІД — це лише вигадка фармакологічних компаній. Подібні летальні випадки зі своїми однодумцями СНІД-дисиденти, зазвичай, не ототожнюють із самим СНІДом. Часто вони вважають, що люди помирають через самостійні хвороби, які нібито не мають стосунку до ВІЛ/СНІДу.

“У мене ВІЛ, як це приховати?”

В соціальних мережах можна знайти безліч відкритих груп, де спілкуються та обмінюються інформацією люди з “альтернативною точкою зору щодо ВІЛ/СНІДу” — саме так вони себе позиціонують. Такі спільноти є й у “Вконтакте”, доступ до якого в Україні нині обмежений державою, і у "Facebook". Користувачі збирають посилання на різноманітні статті, записи у блогах, відео та виступи на ТБ за темою.

Нерідко у ролі експертів виступають люди дотичні до релігії, як от цей чоловік — директор духовно-просвітницького центру В'ячеслав Боровських. Це відео в "Youtube", викладене 6 років тому, продивилися більше 147 тис. разів.

Скріншот відео з групи руху СНІД-дисидентів

Іноді цитують лауреата Нобелівської премії Кері Мулісса, американського біохіміка із суперечливими поглядами на те, що стосується теми ВІЛ/СНІД.

Скріншот з групи руху СНІД-дисидентів

Переважно це російські спільноти, більшість учасників яких із РФ, проте у багатьох з них є окремі "гілки" в обговоренні ситуації в Україні, що видно на скріншотах. Наприклад, на цих користувачка ділиться шаблоном для написання заяви на відмову від щеплень та тестування на ВІЛ українською мовою.

Скріншот зі спільноти СНІД-дисидентів

У таких групах часто пишуть користувачі, які розповідають власні історії. Всі вони схожі одна на одну: поставили діагноз “ВІЛ-позитивний”, проте дописувач не сприймає його серйозно, адже належить до когорти ВІЛ-дисидентів, відмовляється приймати терапію, жінки воліють не згадувати про свій статус під час вагітності, пологів та годування груддю, чим навмисно ставлять під загрозу життя дитини.

Скріншот зі спільноти СНІД-дисидентів

Іноді члени таких спільнот у коментарях чи обговореннях розказують, що мали незахищений секс, знаючи, що хворіють на ВІЛ. Досить почитати хоча б пару історій, аби зрозуміти масштаби катастрофи: такі люди можуть навмисне чи ненавмисне передати ВІЛ іншим, навіть не замислюючись про ймовірні наслідки.

Український досвід

Попри те, що Україну епізодично згадують в російських пабліках та спільнотах, сам рух на території нашої держави не такий масштабний, як у РФ. Проте окремі прибічники теорії про те, що ВІЛ/СНІД — це вигадки, все ж таки є, розповіла у коментарі "NewWest Media" директорка Фонду “АНТИСНІД” Ольга Руднєва.

“За всі роки роботи фонду ми не стикалися з організованим рухом, метою якого було б переконати громадськість в тому, що СНІД — вигадане захворювання, а ВІЛ — придуманий фармацевтичною індустрією вірус. Але так, є окремі люди, які відмовляються вірити в ті методи лікування ВІЛ/СНІДу, які сьогодні доступні в світі”, — говорить Руднєва.

Скріншот зі спільноти СНІД-дисидентів

Вона також згадує про окрему категорію людей, які сумніваються в тому, що саме ВІЛ призводить до СНІДу — так само, як дехто із американських дисидентів. Деякі, каже Руднєва, просто начиталися неякісних, але переконливих матеріалів у інтернеті. Хтось шукає собі інший діагноз, який виглядав би “більш симпатично”. Є й такі, хто засновує свої переконання щодо ВІЛ/СНІДу на релігійних переконаннях. Але про наявність масової однорідної групи людей з однаковими переконаннями в Україні не йдеться.

Фонд “АНТИСНІД” також мав справу з клієнтами, які відмовлялися від офіційного лікування. Причини були різні: від невпевненості у тому, що держава зможе забезпечити безперебійну доставку препаратів, до релігійних міркувань.

“Ми зазвичай проводимо бесіди та пояснюємо таким людям, якими будуть наслідки відмови від лікування. Але остаточне рішення все ж таки приймає сам клієнт. Найгірше, коли батьки вирішують щось за своїх дітей та наражають їхні життя на небезпеку”, — розказує Руднєва.

Епідемії ВІЛ/СНІДу вже більше 35 років. За цей час природу вірусу, причини його появи та способи лікування вивчили досить глибоко, а тому ВІЛ можна без перебільшення назвати одним із найбільш досліджених вірусів у світі. Протягом більш ніж двох десятків років, каже директорка фонду, людству доступне ефективне лікування, завдяки якому тривалість життя ВІЛ-позитивних людей суттєво збільшилася. Але є клієнти, яким не допомагають ні бесіди зі співробітниками фонду, ані науково доведені факти про ефективність АРТ-терапії.

Руднєва наводить приклад: молода жінка відмовилася від офіційного лікування, обравши замість терапії народні методи. На жаль, серед живих її вже немає.

Скріншот з групи руху СНІД-дисидентів

“З відмовою від антиретровірусної терапії не все так просто. Тривалість життя та його якість без прийому АРТ-терапії залежатиме від того, на якій стадії захворювання пацієнт. А також — від загального стану імунітету, субтипу вірусу, наявності супутніх захворювань”, — пояснює Руднєва.

Вона наголошує: дійсно, є окрема категорія пацієнтів, які досить довго можуть абсолютно безсимптомно жити з ВІЛ без прийому терапії. Проте на сьогоднішній день антиретровірусна терапія — не лише лікування, а і профілактика передачі вірусу. У людини, яка приймає терапію, вірусне навантаження настільки знижується, що шанси передати ВІЛ-інфекцію своєму статевому партнеру суттєво знижуються.

Сьогодні кожен бажаючий може безкоштовно та анонімно зробити тест на ВІЛ/СНІД у кабінетах довіри, медичних установах, пунктах прийому та обміну шприців тощо.

Повна карта всіх точок, де можна пройти тестування, є на сайті фонду “Анти-СНІД”. Зазвичай, для перевірки використовують експрес-тести, тож результат буде відомий на місці уже за 20 хвилин.

Олександра Горчинська

New West Media