Епідемія ВІЛ-інфекції в Україні та її особливості на сучасному етапі (станом на 01.07.2012 року)
Епідемія ВІЛ-інфекції з 1997 р. поширилася на всі адміністративні території України. Найвищі рівні захворюваності на ВІЛ-інфекцію в показниках на 100 тис. населення у першому півріччі 2012 р., як і раніше, були зареєстровані в Миколаївській, Дніпропетровській, Одеській, Донецькій областях і м. Севастополі (від 50,6 до 28,4 на 100 тис. населення) при середньому по країні, як зазначено вище, 21,9 на 100 тис. населення. Саме ці регіони лідирують також і за рівнем поширеності ВІЛ серед споживачів ін’єкційних наркотиків.
При аналізі показників захворюваності на ВІЛ-інфекцію може скластися враження, що ситуація в західних областях країни - Закарпатській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Львівській, де рівні захворюваності на ВІЛ-інфекцію, за той же період, складали від 3,5 до 7,1 на 100 тис. населення, залишається відносно благополучною. Проте за результатами дозорних досліджень 2011 р., були отримані високі показники інфікування ВІЛ серед споживачів ін’єкційних наркотиків у м.м. Львові – 30,8%, Івано-Франківську – 18,8%, Тернополі – 9,5%, а також, високі показники інфікування ВІЛ серед чоловіків, які мають секс із чоловіками, у м.м. Львові – 6,8%, Івано-Франківську – 6,4%, Ужгороді – 5,3%, що на сьогодні є ознакою розвитку повномасштабної епідемії ВІЛ-інфекції і в західних областях країни.
Діагноз СНІДу встановлено у 5 168 ВІЛ-інфікованих осіб (показник захворюваності на СНІД 11,3 на 100 тис. населення), у тому числі у 42 дітей віком до 14 років. Звертає на себе увагу високий темп розвитку та постаріння («зрілість») епідемії ВІЛ-інфекції: якщо у перші шість місяців 2006 р. в країні щодня реєструвалося 45 нових випадків ВІЛ-інфекції, 13 випадків СНІДу та 6 померлих від СНІДу, то протягом перших шести місяців 2012 р. щодня реєструвалося 55 нових випадків ВІЛ-інфекції, 28 випадків СНІДу та 11 померлих від СНІДу.
На початку епідемії ВІЛ-інфекції та у перші роки її поширення значно менше осіб потребувало лікування антиретровірусними препаратами, ніж тоді, коли епідемія стає «зрілою». Як показують дослідження, в умовах обмежених ресурсів медіана виживання для хворих на СНІД, які не отримують АРТ, складає менш одного року, а відсоток дорослих та дітей з ВІЛ-інфекцією, які отримують лікування протягом 12 місяців після початку антиретровірусної терапії, в 2011 р. в Україні становила 82,3%.
В ідеальному випадку ВІЛ-інфікована людина повинна починати антиретровірусне лікування до розвитку у неї стадії СНІДу, відповідно до критерій призначення АРТ, що визначені нормативно – правовими документами.
У першому півріччі 2012 р. в Україні зареєстровано 10 051 випадків ВІЛ-інфекції і 5 168 випадків СНІДу, тобто, на тлі зростання кількості осіб з вперше в житті встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції реєструється «повномасштабна епідемія СНІДу». А в 11-ти регіонах країни ситуація ще гірше – співвідношення вперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції та СНІДу дорівнює 1,3:1 при середньо українському аналогічному показнику 1,9:1. Наприклад, Запорізька область – 252 випадки ВІЛ-інфекції та 193 СНІДу, Черкаська – 248 випадків ВІЛ-інфекції та 185 СНІДу, м. Севастополь – 108 випадків ВІЛ-інфекції та 80 СНІДу. Майже така сама ситуація в Донецькій, Хмельницькій, Полтавській, Волинській, Вінницькій, Дніпропетровській, Харківській та Київській областях, при цьому найбільша частка випадків СНІДу виявляється серед ВІЛ-інфікованих осіб, які перебувають на диспансерному обліку. Отже, якість диспансерного спостереження за ВІЛ-інфікованими особами в країні на сьогодні залишається незадовільною, також незадовільним залишається рівень охоплення тестуванням на антитіла до ВІЛ осіб з груп ризику. Наприклад, відсоток охоплення тестуванням на антитіла до ВІЛ осіб з груп ризику (сумарно за кодами 101,102,103,104,105 та 112) за перше півріччя 2012 р. в цілому по країні становить лише 13,7%, а СІН – лише 2,4%.
Незважаючи на подальше розширення доступу до антиретровірусної терапії (відсоток охоплення дорослих та дітей антиретровірусною терапією від диспансерної групи в 2011 р. склав 69,9%), епідемія ВІЛ-інфекції в першому півріччі 2012 р. забрала життя у 2 039 хворих на СНІД, в тому числі у 2 дітей (показник смертності від захворювань, зумовлених СНІДом, 4,5 на 100 тис. населення). В Дніпропетровській області показник смертності від захворювань, зумовлених СНІДом, складає 14,1 на 100 тис. населення, в Донецькій – 10,8; Одеській – 7,5; Миколаївській – 5,9 в м. Севастополі – 8,1; на 100 тис. населення.
Офіційні дані епіднагляду містять інформацію лише про тих осіб, які пройшли тестування на антитіла до ВІЛ і перебувають під диспансерним наглядом.
Оновлені оцінки щодо ВІЛ/СНІДу в Україні засвідчують, що на початок 2012 р. в країні мешкало 230 тисяч людей, віком від 15 років і старші, які живуть з ВІЛ, що становило 0,58% усього населення у зазначеній віковій категорії. Ці дані відрізняються від даних офіційної статистики щодо кількості ВІЛ-інфікованих осіб, які перебувають під диспансерним наглядом у спеціалізованих закладах охорони здоров’я (120,1 тисяч) на кінець 2011 р. Відмінність між цими показниками свідчить, що лише кожен другий з людей, які живуть з ВІЛ,, пройшов тест на ВІЛ і знає свій ВІЛ-позитивний статус.
Основним шляхом передачі ВІЛ-інфекції в Україні з 2008 р. став статевий, а основною групою ризику, що обумовлює розвиток епідемії, як і раніше, залишаються споживачі ін’єкційних наркотиків та їхні статеві партнери. Разом з тим, частка власне СІН серед нещодавно виявлених випадків ВІЛ-інфекції постійно знижується і у першому півріччі 2012 р. складає лише 29,1%. Світовий досвід свідчить, що СІН найбільш уразливі щодо ВІЛ і поширення інфекції серед них відбувається з найбільшою швидкістю. В Україні парентеральний шлях передачі при введенні наркотичних речовин ін’єкційним шляхом, з 1995 р. і протягом наступних 13 років, залишався домінуючим. Тобто, СІН були і у теперішній час залишаються рушійною силою епідемії в країні, що й зумовлює інтенсивність епідемічного процесу ВІЛ-інфекції.
І саме завдяки реалізації комплексу заходів, спрямованих на протидію епідемії ВІЛ-інфекції, зокрема серед споживачів ін’єкційних наркотиків, в останні роки намітилася позитивна тенденція в розвитку епідемії. Темпи приросту захворюваності на ВІЛ-інфекцію в Україні, починаючи з 2006 р. невпинно знижуються. Так, якщо в 2006 році у порівнянні з попереднім 2005 роком показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію в цілому по країні збільшився на 16,8%, то в 2011 р., у порівнянні з 2010 р., лише на 3,6%. Отже, саме стабілізація ситуації серед СІН зумовила зниження темпу приросту показника захворюваності на ВІЛ-інфекцію майже у 5 разів.
Разом з тим, необхідно визнати, що прогрес у розширенні програм профілактики серед груп високого ризику залишається доволі обмеженим. За даними програмного моніторингу у 2011 р., з урахуванням нових оціночних даних, відсоток СІН, охоплених профілактичними програмами, становив 48,6% (цільове значення 2013 р. – 55,7%); ЖКС – 36,7% (цільове значення 2013 р.– 41%); ЧСЧ – 9,3% (цільове значення 2013 р.– 11,4%); ув’язнених –17,7% (орієнтовне цільове значення 2013 р. – 19,5%), відповідно. Відтак, обсяги, масштаби, якість та інтенсивність цих профілактичних програм є недостатніми для зупинення поширення ВІЛ у цих групах та обмеження потенційного поширення ВІЛ серед загального населення.
Про це свідчить також моніторинг вітчизняних та міжнародних витрат на протидію ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні за категоріями фінансування. Наприклад, витрати на профілактику від загальної суми витрат в 2010 р. складали лише 27,4%, тоді як витрати на лікування 41,8%.
За висновками експертного опитування, всі складові програм профілактики потребують комплексного збалансованого підходу.
Щодо профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини (ППМД), то проблематичним залишається питання досягнення рівня передачі ВІЛ від матері до дитини 2%, як цільового індикатора Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 рр. Це пов’язано, передусім , з недостатнім рівнем організації та виконання заходів з ППМД у деяких регіонах країни. Так, у 2011 році охоплення АРВ-профілактикою вагітних було нижче середньо українського показника (95,5%) в Луганській (91,1%), АР Крим (91,3%), Кіровоградській (91,6%) області, м. Севастополь (91,7%), Сумській (92,2%), Дніпропетровській (92,5%), Волинській (93,8%) та Донецькій (94,5) областях. Елективний кесарів розтин проводився тільки 22,1% ВІЛ-інфікованим вагітним в цілому по Україні, при цьому в Кіровоградській області не було проведено жодного елективного кесарева розтину, в Миколаївській області даний показник складав 6,0%, Вінницькій – 6,5%, Донецькій – 8,3%, Полтавській – 10,0%, в Харківській області та м. Севастополь – 11,0%
ВІЛ-інфіковані вагітні-СІН все ще залишаються важкодоступною групою для проведення втручань з метою попередження вертикальної трансмісії ВІЛ. Частка таких жінок серед загальної кількості ВІЛ-інфікованих вагітних дорівнювала 7,3% у 2008 р., 7,1% - 2009 р., 6,4% - 2010 р., 8,9% - 2011 р. Відсоток ВІЛ-інфікованих вагітних-СІН, які отримали АРВ-профілактику у 2011 р. становив 65,3%; тільки 7,3% ВІЛ-інфікованих вагітних-СІН були учасницями програми замісної підтримувальної терапії.
Для досягнення міжнародних та національних цілей щодо елімінації передачі ВІЛ від матері до дитини в Україні необхідно активно розширювати інтегровані послуги з ППМД, особливо для жінок з груп високого ризику щодо інфікування ВІЛ. Також потребує перегляду ряд нормативних документів відповідно до міжнародних рекомендацій 2010 – 2012 рр. щодо організації та нових підходів проведення заходів з ППМД.
Розширення доступу до антиретровірусної терапії (АРТ) за нестачі повного обсягу медичних препаратів відбувається дуже повільно. За останніми розрахунками на сьогодні АРТ повинні отримувати 44 000 пацієнтів. Станом на 01.07.2012 р. АРТ отримує 32 872 особи (без урахування пацієнтів Державної пенітенціарної служби України з питань виконання покарань); з них за кошти Державного бюджету отримує лікування 23 957 осіб (72,88%), серед них – 2430 дітей; 8 915 осіб (27,12%) лікується за кошти Глобального фонду для боротьби зі СНІД, туберкульозом та малярією 6-го раунду в рамках реалізації програми «Підтримка профілактики ВІЛ/СНІД, лікування та догляд для найуразливіших верств населення в Україні» (переважно пацієнти з подвійною ВІЛ/ТВ та потрійною ВІЛ/ТБ/СІН патологією).
Щодо поліпшення якості та ефективності діагностики, то центри СНІДу на сьогодні не мають достатньої кількості обладнання та діагностичних тест-систем для лабораторного моніторингу лікування. Слід відмітити, що програми медико-соціального супроводу та підтримки, замісної підтримуючої терапії (ЗПТ), а також програми з формування прихильності до АРТ за участі людей, які живуть з ВІЛ, розгорнуті у більшості регіонів лише в обласних центрах. На сьогодні ЗПТ отримують лише 13,3% від тих, хто її потребує.
Не дивлячись на 25-річну історію епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні, на сьогодні вона все ще залишається сконцентрованою в групах високого ризику інфікування ВІЛ і не порушила в повній мірі загальну популяцію. Беручи до уваги епідемічну ситуацію, яка склалася у нашій країні, особливу увагу необхідно приділяти попередженню поширення ВІЛ саме серед груп ризику: споживачів ін’єкційних наркотиків, працівників/жінок комерційного сексу, чоловіків, які мають секс із чоловіками, ув’язнених.
Рівень охоплення та якість програм АРТ мають визначальний вплив на показник смертності від захворювань, зумовлених СНІДом, а також може впливати на зниження передачі ВІЛ (за умови високого рівня охоплення АРТ). Починаючи з 2004 р., в Україні було досягнуто значного прогресу у наданні лікування людей, які живуть з ВІЛ. Втім, на сьогодні рівень охоплення АРТ залишається недостатнім для забезпечення потреб дедалі більшої кількості пацієнтів, які потребують лікування. Показник смертності від захворювань, зумовлених СНІДом, продовжує зростати. Це свідчить про те, що розширення лікування залишається неадекватним для того, щоб реально вплинути на рівень смертності. Серйозні недоліки існують також у лікуванні опортуністичних інфекцій, насамперед це стосується туберкульозу, який є основною причиною смерті хворих на СНІД. Головні проблеми, що вимагають невідкладного вирішення – це децентралізація надання АРТ, розширення програм замісної підтримуючої терапії з використанням метадону, а також ефективна профілактика, діагностика та лікування туберкульозу у людей, які живуть з ВІЛ.
Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України