Дотик. Історії повернення українських військових з фронту VII

Саша 45 років; Зора 44 роки

Разом: 24 роки

Знайомство: «В електричці в 1995-му. Ми їхали на християнську конференцію в Одесу.»

Зора не хотіла їхати, попри всі вмовляння рідних. Але коли електричка рушила, до вагону почали заходити хлопці. Вони помітили один одного одразу, хоча не погоджуються в ствердженнях про кохання з першого погляду. «У мене тоді була трохи криза жанру. Мене одеські бандити шукали за гроші і друг потягнув мене в цей табір. Я хотів трохи змінити оточення — набридли звичні рокабіли» — згадує Олександр. Він сів навпроти Зори: «Сидить, як королева, серед усіх дівчат, кліпає очима — така: вау!». Олександр умів дивувати — одного разу привіз в наметовий табір ящик пломбіру. Зора знала, що це для неї. Зустрічатись почали десь за півтора роки. Одружились в 1997, хоча всі їх родичі були проти шлюбу. «Я розуміла, що заради мене він здатен на багато. Я почувалась поруч з ним дуже тепло і безпечно» — каже Зора. Радіють, що їм ніколи за 20 років не було нудно один з одним.

Війна: «Спочатку вважав, що армія і СБУ мають впоратись самостійно. Потім зрозумів, що — моя черга.»

Старший син Олександра і Зори в свої 14 був активістом на Майдані. Він погодився лише ночувати вдома, а решту часу проводив у самообороні. Саша був «не при справах», саме завершував черговий рейс — він моряк. Після повернення з рейсу навесні 2014-го очікував на новий контракт і працював у річковому флоті. Слідкував за новинами і був обізнаний в особливостях АТО. Сам поїхав на Схід після Іловайську.

Олександр зібрав «раду зграї» — сімейну нараду на кухні: брали участь усі, крім наймолодшого, і повідомив про своє рішення. «Я розуміла, що я його не втримаю. Я малювала собі найгірші картини і не розмовляла з ним три дні» — Зора згадує, що в цей період відчувала, ніби прощається з Сашою.

Ще до війни у Саші та Зори був досвід довгих розставань, тому вона звикла самостійно будувати побут в родині. «В голові щось перемикається: він йде на вісім місяців — так, це довго, але я переживу» — згадує Зора життя під час рейсів. Вона навчилась сама справлятись з рахунками, заводила друзів і чекала на його повернення. Каже, що саме для їх пари цей досвід був навіть на користь.

Повернення: «Повернення з війни схоже на повернення з рейсу».

Після повернення з війни Саша одразу пішов в рейс. Він згадує, що до війни ніколи не хворів у морі, а тут раптом почав почуватись недобре. За ці чотири місяці у нього траплялись спалахи люті, нічні жахіття і раптові спогади про війну.

На питання чи Зору не образило рішення Саші піти одразу в рейс, відповідає, що вони загартована сім'я і за стільки років навчились сприймати все спокійно. Кажуть, що дітей навчають підтримувати один одного, попри все.

Саша розповідає, що повертаючись і з рейсу, і з війни, ходиш спершу, як інопланетянин — звикаєш до всього. До дружини звикаєш. Звісно, з’являється секс. Але притираєшся до всього по-трохи.

«Як би я не старалась розповідати, що є тато, що він — частина сім'ї, все одно формується така собі команда: мама з трьома дітьми і тато». Діти виростають, змінюються, починають справлятись без нього. Саша зізнався, що найбільший вияв любові до Зори з його боку — це те, що він створив безпеку для родини, для дітей з усіх боків, хоча обіцяє спробувати проявляти більше ніжності.

Він нічого не розповідав родині про війну. Не розуміє, навіщо. «Тільки нещодавно ми почали частіше спілкуватись. Не лише про війну, а просто про все» — Зора каже, що було б простіше пережити війну Саші, якби вона більше знала про нього, про те, для чого він пішов і чим там займався. Зараз діти активніше розпитують про війну, а батькам доводиться розповідати.

Майбутнє: «Наші стосунки -- це активний вулкан. Він завжди затухає але ненадовго»

Зора і Саша часто сварились і били тарілки, розходились, сходились і пробували будувати стосунки по-новому. Зараз, кажуть, їм набагато краще разом, ніж було до війни. «Вона стала каталізатором наших стосунків» — Зора згадує, що дуже хвилювалась за Олександра, хоча й нерідко на нього злилась.

Вона скоро збирається в тир і на полігон. Для неї важливо поділяти захоплення чоловіка. Саша каже, що манікюр захистять тактичні рукавички — вони в сейфі поруч з фальш-патронами. Для них родина -- понад усе. В майбутньому Зора хоче, щоб діти знали, що стосунки — це праця. Саша додає, що важливо вибачатись і пробачати. Він переконаний, що старший син має завжди думати на 5 кроків наперед і захищати свою сім'ю.

У Зори залишились питання про війну, які вона хотіла б задати Саші. Вони планують виділити час та створити собі той заповітний час наодинці, щоб поділитись своїми історіями без зайвих людей і по-чесному.

Текст Olga Rudneva
Фото Микита Завілінський (Nick Zavilinskyi)

За п'ять років понад 361 000 українських військових взяли участь у протистоянні російській агресіі на сході країни. Більшість з них повернулись до цивільного життя, хоча є й ті, хто продовжує службу за контрактом. Ветерани кажуть, що людина, яка повернулася з війни, має наново будувати стосунки з коханими, дітьми та власним оточенням. Їх новий досвід потребує осмислення та адаптації до цивільного життя. В листопаді 2018 року у Києві розпочав роботу проект Veteran Hub, де ветерани, їх близькі та рідні загиблих можуть отримати психологічну і юридичну підтримку фахівців та побратимів з понад 12 громадських організацій.